Обережність чи фобія?

Обережність чи фобія? Межа досить тонка, і перейти її, мабуть, неважко. Адже страх – то наш найсильніший ворог. Це ворог не з зовнішнього світу, не з нашого оточення, а – той, що живе усередині нас, в нашій підсвідомості. І від цього він з плином часу стає усе потужнішим і потужнішим, усе сильнішим і сильнішим. Адже побороти його ні в силах ніхто, окрім нас. Контролювати його можемо тільки ми. Адже ми його породили, і нам його позбуватися. І трапляється так, що звичайна обережність переростає в нав'язливий страх, що більше схожий уже на психічні розлади. Відбувається це на фоні перевтоми або психічних потрясінь. А назва цьому неконтрольованому страху – фобія.

Фобія – ірраціональний страх, що не підлягає контролю, систематичний прояв страху перед організмами, явищами чи поняттями з навколишнього світу. Водночас обережність – це прояв інстинкту самозбереження, намагання застерегтися від небезпечних об'єктів.

Переглядаючи безліч рекламних роликів за день, вслухаючись в інформацію, що подається населенню, про те, яка величезна армія «смертельних» мікробів атакує нас щодня, цілком реально «підчепити» якусь фобію, не бажаючи того.

На фоні цього виникло бажання більше дізнатись про такий вид фобії, як мікрофобія (або ж гермафобія). Що ж це таке? Мікрофобія – страх перед мікробами та зараженням різноманітними інфекціями.

Якщо людина користується антибактеріальними серветками чи дотримується правил гігієни, звичайно, що хворою її не назвеш. Але якщо її думки про чистоту є нав'язливими, непереборними і носять маніакальний характер, якщо вона вбачає небезпеку в усьому, що її оточує – поручні у громадському транспорті, ручки дверей, контакт з хворою людиною або ж банальне рукостискання, то варто призадуматись.

Зазвичай мікрофобія також супроводжується такими симптомами:

• Відмова контактувати з речами, яких раніше торкалась рука іншої людини;

• Уникання громадських місць;

• Регулярне протирання відкритих ділянок тіла, щоб знищити мікроби, які можливо потрапили на тіло під час перебування на вулиці;

• Панічні атаки.

Лікування таких страхів проводять за допомогою когнітивної терапії поведінки хворого. Суть її полягає в поступовому зближенні людини з настільки страшним і небезпечним, на її думку, світом, заселеним мікробами та інфекціями. Тобто людина повинна глянути своєму страху прямо в очі. Відбувається це не моментально, а поступово, починаючи з тих предметів і життєвих ситуацій, які для неї складають найменшу небезпеку, і закінчуючи тими, які викликають у неї моментальні приступи паніки і бажання втекти, сховатись у безпечне, надійне місце. З часом така терапія дає очікувані позитивні результати.

Також необхідно пам'ятати, що наш імунітет забезпечує не щоденна пігулка, вітамінка, а попередній досвід організму «спілкування з потужною армією» мікробів і інфекцій. Усім відомо, що загартоване вулицею дитя набагато рідше хворіє, ніж те, яке не знало ні холоду, яке не коштувало зелененького немитого яблучка, зірваного щойно з гілки. Природа створила для нашого організму перманентний захист. І на нього можна понадіятись!

То ж, можливо, не варто боятись світу, що нас оточує?